На виїзний матч київського «Динамо» поїхав не вперше. Бачив багато, але те що було в Сумах досі не спостерігав. Чому саме так поводились працівники «правоохоронних органів» відносно фанатів київського «Динамо» відповісти важко. Може тому що в Сумах не має власної команди у Прем’єр-лізі, а як наслідок і досвіду? Але ж майже увесь минулий сезон на красені-стадіоні «Ювілейний» (єдина позитивна згадка про виїзд, окрім звісно гри та підсумкового рахунку) грав ФК «Харків». Можливо тому що сталось в квітні минулого року в Охтирці? Але ж «Динамо» уже грало в Сумах проти ФК «Харків» і тоді міліція поводила себе більш культурно. Можливо через скандали, які стосуються Прем’єр-ліги та Суперкубку? Але причому тут міліція та фанати? А можливо тому що активні фанати київського клубу вирішили відмовитись від співпраці з офіційним фан-клубом столичної команди (через постійний тиск на лідерів руху)? Але ж це не домашній матч «Динамо».

Проте про все по порядку. З Києва виїхали в сім сорок ранку. Потяг, який прямував через Суми, із перону столичного вокзалу проводжали кілька десятків працівників міліції, але вони просто стояли в стороні – спостерігали як триває посадка. Вже після того, як пасажири зайняли свої місця, а локомотив почав рухатись, наряди міліції ходили по вагонах і щось записували. Що саме вони занотовували особливого бажання запитувати не було й для чого зайві проблеми. А на кожній станції де зупинявся потяг чергували наряди міліції. Чим ближче ми наближались до міста де мав відбутися матч за «Інтер Суперкубок» тим більше правоохоронців було на зупинках. З вікон вагонів було навіть видно міліцію на станція, які локомотив просто оминав.

Частина київських фанатів з потяга, яким їхав я та інші, спробувала вийти на зупинках, які знаходяться безпосередньо перед Сумами. Адже, як було відомо, на вокзалі нас очікує велика кількість міліція, яка мала відправити усіх у фан-зону. Таким чином, ті хто не хотів цього спробували вийти раніше. Але мало кому повезло. Майже всіх киян було затримано і відправлено до найближчого відділку міліції для з’ясування особистості. Загалом там їх тримали по-кілька годин, а потім відпускали вже безпосередньо перед початком матчу.

Тих хто таки вирішив виходити в Сумах, очікували більше сотні працівників міліції, які вишикувались в кілька кордонів. Зазначу, що було це о пів другої дня. Всіх хто був схожий на фанатів не пустили в приміщення вокзалу. Мовляв для вас створений окремий вихід з території станції. Проте потрапити через цей «вихід» в місто не вдалось. Адже спочатку міліція провела повний обшук приїжджих киян, а потім розпочала перевірку документів. Тих хто не мав із собою посвідчення особи було знято на відеокамеру з вимогою назвати себе та повідомити місце проживання. Після цих «обов’язкових процедур» прихильникам київського «Динамо» повідомили, що їх відвезуть у фан-зону. Відмовитись від цього було неможливо, до того ж за поїздку на автобусі кияни змушені були заплатити проти своєї волі.

Після подорожі автобусом вулицями міста, оглянути які так і не вийшло, всіх доправили до парку біля стадіону в якому навкруги була міліція. Вболівальників зустрів правоохоронець, який представився керівником київського «Беркута», що прибув у Суми для забезпечення правопорядку. За його словами, за для нашої безпеки нас вирішено тримати у фан-зоні до самого матчу. На репліку, мовляв, ми хотіли місто побачити – почули у відповідь, що ви ж приїхали футбол дивитись, а не Суми. Після цього нас провели у саму фан-зону. Але чомусь по обидва боки стежки якою ми йшли, стояли автобуси із правоохоронцями. Так би мовити, дивіться скільки нас – більше ніж вас. Пізніше поряд з нами відбулось шикування спец-підрозділів, під час якого їм, напевно, віддавали накази відносно то, як поводити себе під час матчу.

Стосовно фан-зони, то в ній побували уже фанати, які приїхали ранком. Проте їх ще до нашого прибуття відпустили в місто. Загалом фан-зона, якщо можна так називати те що було в Сумах, це кусок галявини в парку приблизно 50 на 50 метрів, яка з усіх сторін була оточена міліцією. Окрім трави та десятка дерев там також знаходились чотири біотуалети, бочка з квасом (півлітра напою коштували помірно, а саме дві з половиною гривні) та палатка з товарами, по вдвічі завищеній ціні. В асортименті цієї торгівельної точки було пиво, солодка та мінеральна вода, сухарики, соняшникове насіння та якісь пиріжки (якість яких я перевірити не наважився - середина літа надворі ,а скільки вони там лежать невідомо). Враховуючи те, що більшість поспішали зранку на потяг та не поснідали, ближче до вечора хотілось їсти. Проте перекусити під час цього „свята футболу” багатьом не вдалося. В той же час в метрах п’ятдесяти від межі фан-зони знаходилась польова кухня міліції в якій харчувались правоохоронці. В таких умовах нам і довелось провести близько шести годин в очікувані матчу.

До честі міліції, нам дозволили скинутись й відправити кількох людей, звісно під наглядом правоохоронців, за квитками на матч. В Києві купити перепустки на футбол в офіційному фан-клубі було проблематично: їх продавали лише два дні, й то тільки перевіривши документи. А в телефонному режимі фанатам казали, що квитків немає. Щоправда майже всі хто активно підтримує «Динамо» і не збирались купувати квитки в офіційного фан-клубу. А в звичайних касах стадіону, як це було в Полтаві, заповітні перепустки не реалізовували.

Проте повернемось по подій у фан-зоні. Невдовзі після нас до галявини в супроводі патрульної автівки прибув ще один автобус із киянами. Проте цього разу це були не фанати, а столичні продавці футбольної символіки. Їх також тримали в фан-зоні, але приблизно за три години до матчу відпустили заробляти гроші. Трохи раніше до фан-зони почали прибувати вболівальники, які добирались в Суми на автотранспорті. Всіх їх при виході знімали на камери. Відзначу, що протягом дороги їх неодноразово зупиняли та провіряли особисто кожного.

За півтори години до матчу почали запускати на стадіон. Проте йти довелось групами по десять чоловік в щільному кільці міліції. При вході на стадіон усіх очікував ретельних огляд. Провіряли всі речі, обмацували із голови до ніг. Деяких дівчат відводили до спеціальних автівок, де змушували знімати увесь одяг до спідньої білизни. Мовляв саме дівчата проносять більшість заборонених предметів. Загалом список того, чого не можна було брати на стадіон був надзвичайно великим. В киян забирала запальнички, цигарки, батарейки від фотоапаратів, ліки, вологі серветки. Все це просто скидалось на купу. В декого навіть хотіли забрати запасні шкарпетки й квитки на потяг додому. Також не дозволяли проносити звичні для підтримки улюбленої команди речі, а саме банери та розтяжки (вдалось пронести лише одне полотно). Про традиційні барабан і грамофон і мови не було. Хоча полтавчанам пронести це дозволили. А на запитання чому, лунала стандартна фраза: «Не положено». Тим хто намагався щось оскаржити погрожували просто не пустити на матч…

Ще до початку поєдинку декого намагались змусити сісти на свої місця, хоча фанати, як відомо, увесь матч проводять стоячи. Під час самої зустрічі люди в цивільному всіх знімали на кілька відеокамер. Щоправда не пощастило і фанатам «Ворскли»: в їх сектор після використання піротехніки зайшов «Грифон» і провів так звану зачистку…

Порадіти перемозі «Динамо» багатьом фанатам клубу сповна не вдалось. Адже у частини вболівальників були квитки на потяг, який відправлявся об 23:20. А серія пенальті закінчилась приблизно о 22:55. До того ж на виході із сектора стояв «Беркут», який нікого не випускав. І те що потяг відправляється через 25 хвилин не аргумент, адже «Не положено». Проте, на щастя, були вільні виходи з інших секторів. Чергова проблема очікувала уже за межами стадіону. Рух навколо стадіону було повністю перекрито, як наслідок, ні таксі, ні маршруток. Однак фанати люди спортивні й пробігти понад три кілометри, які розділяють «Ювілейний» і ж/д вокзал, було не важко. Більшість дісталися перону, ще до того як до нього прибув потяг Харків – Житомир. Саме він і допровив першу групу вболівальників команди, яка в 2009 році виграла «Інтер Суперкубок», в столицю України. Проте спогади про цю перемогу у всіх залишились позитивними.